Суспільство  |  23.01.20  |  четвер
 

[Цікаві факти] Думка вчених. Кому вірити?

«Варто завжди пам’ятати, що мета науки – пошук істини, однак не можна забувати і про те, що існують психологічні та соціальні фактори, які перешкоджають досягненню цієї мети».

Ці слова написав Тоні Мортон у своїй праці за назвою «Конфлікт в наукових колах: мотиви вчених і їх способи досягнення цілей» ( «Schools in Conflict: The Motives and Methods of Scientists»). Прагнення до популярності і збагачення, а то і політичні інтереси, очевидно, не раз впливали на роботу вчених.

Ще в далекому 1873 році Джордж Джессел висловив занепокоєння з приводу того, що ці чинники можуть впливати і на хід судових розслідувань:

«Інколи спеціаліст, що проводить експертизи … живе виключно за рахунок цієї роботи, а проведення експертизи завжди оплачується. […] Отже, яким би чесним експерт не був, він, з великою долею ймовірності, буде схильний виправдовувати того, хто йому платить, – фактично так і буває ».

Для прикладу можемо взяти криміналістику. Представник одного апеляційного суду якось відмітив, що спеціалістам з криміналістики загрожує небезпека стати упередженим. В часописі «Search» говриться:

«Звертаючись за допомогою до учених-криміналістів, поліцейські встановлюють з ними особливі стосунки. […] Криміналісти, що працюють на державу, можуть прийти до висновку, що їх обов’язок полягає в тому, щоб допомагати поліції». В часописі також згадуються гучні процеси по справі Маґвайра (1989) та Уорда (1974), що стосувалася Ірландської Республіканської Армії. Цей випадок приводиться як «яскравий приклад того, з якою готовністю деякі відомі та досвічені учені відмовляються від обов’язку бути безсторонніми і вважають за свій обов’язок підтримувати сторону звинувачування».

Ще один приклад – справа Лінді Чамберлейн (Австралія, 1981-82), яка була покладена в основу фільму «A Cry in the Dark». Дані, що були надані на розгляд експертом-криміналістом, очевидно, налаштували суд проти пані Чамберлейн, яку звинувачували у вбивстві власної дочки Азарії. сама вона стверджувала, що дитину загризла дінго (дика собака). Але не зважаючи на жодні доводи. звинувачену було засуджено, їй винесли вирок і посадили до в’язниці. Через кілька років було знайдено кофту дитини, забруднену кров’ю. Тепер після ретельного дослідження стало ясно, що доказів, до яких раніше звертався суд було недостатньо. З Лінди Чемберлейн було зняте звинувачення, її звільнили з в’язниці і виплатили компенсацію за фальшиве звинувачення.

Суперечка між науковцями може перерости у серйозний конфлікт. Кілька десятиліть тому увесь світ облетіло повідомлення, що доктор Вільям Макбрайт висунув звинувачення проти виробників препарату телімодід. Після заяви про те, що талімодід, який рекомендували вагітним жінкам від нудоти зранку, може призвести до розвитку паталогій у плода, Макбрайт швидко здобув популярність. Пройшли роки. І коли він вже працював над іншим проектом, один журналіст (в минулому лікар) заявив, що Макбрайт вдавався до перекручування фактів. Його звинуватили в брехні і порушені професійної етики, а також виключили з медичного реєстру Австралії.

Про що сперечаються учені?

У наукових колах не стихають суперечки навколо того, чи шкодить здоров’ю людини і тварин електромагнітне випромінювання. На основі деяких фактів можна припустити, що випромінювання електротехнічних споруд і приладів, починаючи з високовольтних ліній електропередач і закінчуючи комп’ютерами та побутовими мікрохвильовими пічками, наносить шкоду навколишньому середовищу. Деякі учені стверджують, що використання мобільних телефонів з часом негативно впливає на роботу мозку. Інші кажуть, що згідно науковим дослідженням, електромагнітне випромінювання може викликати рак призвести до смерті. В газеті “The Australian” наводиться приклад:

“Британське управління з постачання електроенергії звинувачується в смерті хлопчика, що захворів раком через те, що його ліжко стояло там, де проходить високовольтний кабель”. Мельбурнський консультант з профілактики і лікування професійних захворювань доктор Брюс Хокінг зауважив, що “у дітей, які живуть в радіусі біля чотирьох кілометрів від головних телевеж Сіднея, лейкемія зустрічається в два рази частіше, ніж у тих, що живуть на більшій відстані”.

Оприлюднення подібних випадків дуже вигідне екологам. Але власники великих комерційних підприємств через ці, за їхньою думкою “пусті залякування”, ризикують втратити мільярди доларів прибутку. Тому вони заручившись підтримкою учених з “протилежного табору”, намагаються здійснювати протидію.

Хімічне забруднення – ще одна причина суперечок. За думкою декого, діоксин – “це сама шкідлива хімічна речовина створена людиною”. В той же час Майкл Фументо називає діоксин “всього-навсього неминучим побічним продуктом у виробництві гербіцидів” («Science Under Siege»). Інші кажуть, що він був основним інгредієнтом в Agent Orange (Гербіцид Agent Orange використовували під час війни у В’єтнамі для обприскування лісів, після чого з дерев опадало листя). Найбільшої напруги ця полеміка досягла після закінчення війни у В’єтнамі. У судах вирували процеси, на яких ветерани війни судилися з хімічними компаніями, причому і у тому і у іншому таборі були прихильники з учених.

Ще одна тема ля дискусій – глобальне потепління. Складається враження, що будь-яке твердження учені можуть довести і спростувати. «Ситуація в суспільстві впливає на встановлення наукової істини не менше, ніж здоровий глузд і логіка», – стверджується в книзі «Paradigms Lost». Розмірковуючи над проблемою діоксину Майкл Фументо приходить до наступного висновку: «В залежності від того, кого ви слухаєте, ви станете або жертвою буквального отруєння, або жертвою найчистішої дезінформації».

У «Посланні інтелектуалам», виданому 29 серпня 1948 року, Альберт Ейнштейн згадав не такі вже й привабливі сторони науки, коли сказав:

«На болісному досвіді ми навчилися, що раціонального мислення не достатньо, аби вирішити проблеми громадського життя. Ретельні дослідження й глибокі наукові пошуки часто закінчуються для людства трагічно… оскільки створюються засоби масового знищення самих людей. Це, безсумнівно, надзвичайно болісна трагедія!»

Одне з видань Associated Press називалося: «Великобританія зізнається у випробуванні радіації на людях». Міністр оборони Великобританії підтвердив, що уряд уже майже 40 років проводить експерименти з радіацією на людях. В один з таких експериментів входило випробування в середині 1950-х років атомної бомби в Марелінґе (Південна Австралія).

Марелінґе — це назва, яка походить від слова аборигенів, що означає «грім»; і ця віддалена територія була зручним місцем для Великобританії у проведенні наукових експериментів. Після першого вибуху з’явилася ейфорія успіху. Одна мельбурнська газета писала:

«Щойно [радіоактивна] хмара розвіялася, як колони вантажівок та «джипів» повезли назад британських, канадських, австралійських та новозеландських військових, котрі спостерігали за вибухом у бліндажах лише за вісім кілометрів від епіцентру. На кожному обличчі сяяла усмішка. Вони виглядали, ніби люди, що повертаються з пікніка».

Науковий кореспондент британської газети «Daily Express» Чепмен Пінчер навіть склав пісню за назвою «Туга за грибоподібною хмарою». До того ж урядовий міністр запевнив, що випробування пройшли згідно з планом і що радіація не вплине негативно на жодну людину в Австралії. Однак, через кілька років усмішки зникли з облич, коли люди почали помирати від радіаційного опромінення й коли посипалися вимоги матеріального відшкодування. Вже не було «Туги за грибоподібною хмарою»! Через радіаційне забруднення Марелінґе до наших днів залишається закритою зоною.

Щось подібне було у Сполучених Штатах з випробуваннями атомної бомби в штаті Невада. Дехто вважає, що це стосується політичного питання, а не наукової помилки. Роберт Оппенгеймер, який був відповідальний за створення першої американської атомної бомби в Лос-Аламосі (штат Нью-Мексико), сказав: «Науковці не відповідальні за те, чи доцільно використовувати водневу бомбу. Відповідальність за це лежить на американському народові та їхніх обраних представниках».

Трагедія іншого роду

Після Другої світової війни в медицині широко почали застосовувати кров. Наука вихваляла кров як рятівну рідину й проголошувала її використання безпечним. Але поява СНІДу вивела світ медицини із стану самовдоволення. Раптом гадана рятівна рідина перетворилася на вбивцю деяких людей. Завідувач головної лікарні в Сіднеї (Австралія) сказав кореспонденту «Пробудись!»:

«Десятиріччями ми переливали людям речовину, про яку мало що знали. Ми навіть не знали декотрих захворювань, які переносяться через кров. Що ще передається людям з кров’ю, ми не знаємо, бо не можемо перевірити те, що нам не відомо».

Надзвичайно трагічно закінчилося лікування безплідності у жінок гормоном росту. Бажаючи над усе мати дитину, ті жінки поставилися до цього лікування як до дару. Але через кілька років деякі з них загадково померли від хвороби Крейцфельда-Якоба, що призводить до дегенерації мозку. Також почали помирати діти, у яких лікували затримку росту цим же гормоном. Дослідники виявили, що науковці отримували цей гормон з гіпофізу мертвих людей. Очевидно, в деяких трупах був вірус хвороби Крейцфельда-Якоба і їхній гормон також був зараженим. Ще жахливіше те, що деякі з жінок, котрих лікували цим гормоном, стали донорами перед тим, як з’явилися симптоми хвороби Крейцфельда-Якоба. Існують побоювання, що вірус може бути в сховищах крові, оскільки його наявність неможливо виявити.

Уся наука пов’язана з ризиком. Тому зовсім не дивно, що, як говорилося у книжці «Неприродна природа науки», наука «вважається поєднанням захоплення й страху, надії і відчаю, причиною багатьох проблем сучасного індустріалізованого суспільства й джерелом, з якого прийдуть вирішення цих проблем».

Про це повідомляє zvidusil.in.ua

 
 

Коментарі (2) перегляди: 565

 

Популярні новини на інших новинних ресурсах