Спорт  |  18.10.19  |  п'ятниця
 

"Те, що випередили росіян,-ще більший сюрприз".Як Україна виграла чемпіонат світу з сумо

Збірна України сенсаційно виграла медальний залік чемпіонату з сумо, який відбувався в японській Осаці. На рахунку українців чотири золотих, дві срібних і чотири бронзових нагороди.

Такого успіху команда досягла вперше в історії, але випадковим його назвати складно, адже українці входили в трійку найсильніших світового сумо понад десятиріччя, поступаючись, як правило, тільки родоначальникам сумо японцям і росіянам.

"До вершини ми в усі ці роки йшли впевнено, тому якщо й у цьому результаті є щось несподіване, то тільки те, що досягнений він на батьківщині сумо. Більше того, японці посіли лише четверте командне місце. На попередніх чемпіонатах вони поступалися тільки Росії. Власне, те, що ми випередили росіян, - ще більший сюрприз, бо останнім часом наші сусіди виглядали просто непереможними",

- каже головний тренер збірної України Любов Коробко.

Як все починалося?

Безпосередньо в Україні сумо розвивається 20 років. Його натхненником був майстер спорту СРСР з дзюдо і самбо Сергій Коробко. Він почав розвивати вид, який досі в Україні не культивувався. Він згадував, що ще висуваючи аргументи, щоб сумо в Україні надали статус офіційного виду спорту, тривалий час стикався з відвертим нерозумінням. Аж до того, що мавасі, єдине екіпірування на тілі сумоїстів, часто глузливо називали підгузками. Також сумо стереотипно вважають видом для товстунів, хоча насправді навіть за грізною комплекцією японських професіоналів, які борються лише в абсолютній категорії, приховується гора м'язів. Про розділене на вагові категорії аматорське сумо годі й говорити.

Сумоїсти вже давно чекають на включення в олімпійську родину. Великі надії в цьому контексті покладалися на Ігри-2020, які відбуватимуться в Токіо. Однак переконати Міжнародний олімпійський комітет наразі не вдалося. Але є надії, що сумо включать в програму наступних юнацьких Європейських ігор у 2023 році.

Успіх в Осаці

Найчастіше сумоїстами в Україні стають спортсмени, які починали кар'єру в інших видах єдиноборств. Винятки є, але мало. Один з них - представник першої важкої ваги Важа Даяурі, який на цьому чемпіонаті світу здобув бронзу.

"Сумо дуже любить тато Важі, - розповідає Любов Коробко. - То він відкрив у Вінниці регіональну федерацію і привів у цей вид спорту свого шестирічного сина. Відтоді Важа на дахьо, килимі для сумоїстів. Даяурі - вельми технічний, чуттєвий борець. Думаю, він ще буде чемпіоном світу".

Важа цілком міг боротися за золото вже в Осаці, однак у півфінальній сутичці з росіянином Костянтином Абдулою-Заде судді не помітили, як суперник заступив за дахьо. Свідомо чи ні - питання. Дивина полягала в тому, що судив сутичку рефері з Росії.

Проте ще більше вражає приклад 31-річної представниці важкої ваги Марини Максименко, яка в Осаці виграла своє четверте світове золото. У сумо в 18-річному віці Марина прийшла зовсім не з єдиноборств. Вона займалася паверліфтингом і не мала навіть найменших борцівських навичок.

"Тривалий час лідером у цій категорії вважалася ровесниця Максименко - Анна Александрова, - згадує Любов Коробко. - Але останнім часом наша Марина захопила першість і поступатися нею не збирається".

Аліна Дюженко (дівоче прізвище - Бойкова), яка представляє легку вагу, в Осаці стала восьмиразовою чемпіонкою світу. До сумо Аліна займалася дзюдо і самбо, зокрема була чемпіонкою Європи серед юніорів з самбо. У 2004-му Бойкова 20-річною спробувала новий для себе вид і впродовж наступних 15-ти років перетворилася на легенду. До восьми титулів чемпіонки світу ця спортсменка додала ще два чемпіонства на Всесвітніх іграх - це аналог Олімпіади для тих видів, які не входять в олімпійську програму.

"Золота дівчинка з золотою душею, - каже про Аліну Любов Коробко. - Надійна, спокійна, впевнена, ніколи не підведе, завжди підтримає - це все про Дюженко".

Вдруге поспіль чемпіоном світу українець став і у легкій вазі серед чоловіків.

"Досягнення Святослава Семикраса мають особливу вагу, оскільки в його категорії конкуренція в світі особливо гостра, - коментує Любов Коробко. - Там чемпіонами довгі роки були виключно японці й лише в останні роки намітилися інші тенденції - до Святослава чемпіоном світу був борець із Болгарії, а Всесвітні ігри-2017 виграв росіянин. Але виграти два великих турніри поспіль з європейців у цій вазі, крім Семикраса, не вдавалося нікому".

Українки та росіянки - давні суперниці у міжнародному сумо

Досягнення представниці абсолютної категорії Світлани Ярьомки, яка ще нещодавно, в 2017 році, вигравала срібло чемпіонату Європи з дзюдо, унікальне з огляду на те, що вона саме встигла відновити форму після народження дитини. І відразу вперше в кар'єрі здійнялася на світову вершину в сумо.

Цікаво, що Ярьомка поєднувала заняття дзюдо, самбо і сумо з 2005 року і остаточно схилилася до сумо лише зараз. І то - через обмеження від Міжнародної федерації дзюдо, яка з початком кваліфікаційних олімпійських турнірів забороняє своїм спортсменам виступати в інших видах. Власне, в 2016-му Світлана вчинила навпаки і навіть відібралася на Ігри в Ріо-де-Жанейро. Правда, виступила невдало, поступившись там у першій сутичці.

Тим же шляхом, що й Ярьомка - від самбо і дзюдо - прийшла в сумо інша борчиня з Київщини Іванна Березовська. В останні роки Іванна має статус стабільного другого номера в світі. Срібло вона здобула на Всесвітніх іграх-2017, другою фінішувала й зараз у Осаці.

"Іванні важко, - пояснює Любов Коробко. - У надважкій вазі є беззаперечний лідер - Анна Полякова з Росії. Їй Березовська й поступається. Хоча цьогоріч Іванна дала Анні достойний бій, сутичка продовжувалася доволі довго. Думаю, ще трохи і цей бар'єр ми подолаємо".

Сумо стереотипно вважають видом для товстунів, хоча насправді навіть за грізною комплекцією японських професіоналів, які борються лише в абсолютній категорії, приховується гора м'язів

Карина Колесник, яка представляє середню вагу, прийшла у сумо з вільної боротьби, вже стала дворазовою чемпіонкою світу серед юніорів і тепер підкріпила своє досягнення світовим сріблом серед дорослих.

"Насправді чимало представників інших видів єдиноборств попервах мислять на рівні простого обивателя. Мовляв, що там те сумо? Вискочив, виштовхав за межі і переміг". Але починають займатися і виявляється, що це справді важко. В сумо треба бути максимально сконцентрованим, у нас немає часу на те, щоб заробляти бали. В сумо потрібен стрімкий старт",

- каже Любов Коробко.

І додає: "У сумо програєш відразу після того, як торкнувся "третьою точкою" до підлоги. Чимало знаних представників інших видів єдиноборств, заглиблюючись у нашу специфіку, казали: "То не моє". Приміром, триразовий чемпіон Європи з дзюдо відмовився від кар'єри сумоїста після першого ж тренування".

Окрім Важі Даяурі, ще одну особисту бронзу українцям приніс представник надважкої ваги Олександр Вересюк. Колишній самбіст, Олександр у збірній сумо уже 15 років і має статус одного з найстабільніших у складі української команди. На вершину йому підійматися не вдається, але свої другі-треті місця він здобуває регулярно.

Ще дві бронзи українці здобули у командних першостях "стінка на стінку". Любов Коробко за підсумками цих змагань особливо виділяє Івана Сорочана і борця-вільника Демида Карачегнка, який наразі поєднує виступи на борцівському килимі і сумоїстському дахьо.

"Демидові бажано визначатися з чимось одним, - каже Любов Коробко. - Бо в нас він виступає в категорії до 73 кг і є помітно залегким. А все тому, що хлопець тримав вагу, щоб відібратися на чемпіонат світу серед молоді у вільній боротьбі. Думаю, якби не ця деталь, Караченко був би в Осаці призером і в особистій першості".

Перші паростки сумо в Україні були запущені ще задовго до того, як цей вид спорту офіційно з'явився. У сім'ї Маркіяна Боришка з села Роунівщина Полтавської губернії (нині - Зачепилівського району на Харківщині) у 1940 році народився один із найвидатніших сумоїстів в історії - Кокі Тайхо, людина, яка до 2015 року залишалася єдиним сумоїстом, котрому вдалося виграти Імператорський кубок 32 рази.

Його батько, Маркіян Боришко, переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців. У 1905 році, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії і вже там у 1928-му українець одружився з етнічною японкою Ная Кійо. Вона народила сина, якого назвали Ная Кокі, а батько іменував Іваном.

Перспективи серед профі

Якщо говорити про престижне професійне сумо, то українців на найвищому рівні там наразі немає. Але перспективи входження є і непогані. Торік восени борець із Мелітополя Запорізької області Сергій Соколовський став першим українцем, який потрапив у імператорський клуб Японії за всі 70 років його існування. Серед аматорів Сергій 14 разів вигравав чемпіонат Європи. Нині йому 22 і він сподівається стати йокодзуною.

А взагалі, за словами Любові Коробко, японці ставляться до підбору професійних сумоїстів доволі прискіпливо. У свої школи вони набирають в основному дітей 10-15-ти років.

"В Осаці до мене підходив знаменитий монгольський йокодзун Хакухо Сьо, - розповідає пані Коробко. - Він має свою школу. Щоб потрапити туди, потрібно проявити себе на турнірі імені Хакухо Сьо. Українських дітей туди запросили. Змагання відбуватимуться у лютому. Сподіваємося, когось із наших хлопчиків там помітять".

Про це повідомляє bbc.com

 
 

Коментарі (0) перегляди: 434

 

Популярні новини на інших новинних ресурсах