У львові  |  03.12.19  |  вівторок
 

У Львові помер головний художник Театру Заньковецької Мирон Кипріян

Мирону Володимировичу було 89 років.

Народився 27 липня 1930 року. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1954 рік), курс Вітольда Манастирського. Від 1957 року – художник-постановник театру імені Марії Заньковецької, а з 1963-го й до сьогодні – головний художник театру.

Щоб охарактеризувати постать Кипріяна, напевно, замало сказати, що він був головним художником найстарішого театру України та лауреатом кільканадцятьох найвідоміших премій у галузі мистецтва, серед інших – Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Мирон Володимирович – ціла епоха не лише національного театру, а й усього мистецького життя Львова.

Завжди не по роках енергійний, по-юначому стрункий. Говорив ѓварою, критикував політиків. Вважав себе шістдесятником. Пишався аристократичним походженням. Писав книжки, складав вірші, малював. Мріяв про створення у Львові Історико-театрального музею (не тільки Галичини, не тільки України, а всього світу). І зранку до ночі пропадав у театрі…

Створив понад триста п’ятдесят сценографій. Сміявся: «Самому не віриться – це фантастика».

Театрознавці стверджують, що уже перші самостійні роботи художника в оформленні вистав («Кадри» Микитенка, «В пошуках радості» Розова, «Остання зупинка» Ремарка) засвідчили принципово новий підхід до природи сценографії: просторове вирішення звільнилося від ілюстративного натуралізму, натомість пропонувалися конструктивність, функціональна дієвість театрального простору.

Йому пощастило працювати з метрами сцени – Борисом Тягном, Олексієм Ріпком, Сергієм Данченком, і результат цієї співпраці – довжелезний список талановитих постановок, котрі засвідчили існування окремого, неповторного стилю театральної сценографії Кипріяна.

Кілька років тому робила інтерв’ю з Мироном Володимировичем. А перед тим, як іти до Майстра, поспілкувалася з його колегами-заньківчанами. І ось що почула.

- Мирон Володимирович завжди був художником авангарду, нового покоління, бо від самого початку дуже точно збагнув природу театру, першим із художників заявив, що чорний колір на сцені – не колір, а простір, – казав мені Федір Стригун.

- Мирон Кипріян – це революція в театрі, – зазначав Вадим Сікорський. – Причому він не є випускником якоїсь знаменитої сценографічної школи. Він – сам собі школа. Його таланту, розуму, працездатності вистачило для того, щоби бути Кипріяном, який позбавив театр побуту, архаїки, провінції. Чує сценічну коробку єством. І щодо композиції рівних йому у театрі нема.

Колеги говорили, що в картинці Кипріяна легко існувати – і режисеру, й акторам. Що він спроможний мінімумом зробити потужний об’єм. Що йому однаково добре вдаються і важкі філософські речі, і комедія.

Сам Кипріян казав мені мені, що для нього кожна вистава – улюблена. І додавав, що, працюючи над постановкою, ніколи не переглядає фото з попередніх інсценізацій і не читає рецензій. «Я читаю п’єсу. Процес мого мислення спрямований на пошук візуального, образного вирішення тієї ідеї, яку я повинен перенести на сцену – в пластичній формі. Бо сценографія – це режисура в пластиці».

Спочивайте з Богом, Мироне Володимировичу. Світла в дорогу.

Про дату і час прощання Майстра адміністрація театру повідомить згодом.

Про це повідомляє day.kyiv.ua

 
 

Коментарі (1) перегляди: 256

 

Популярні новини на інших новинних ресурсах